ПОКРОВА – СВЯТО ВЕСІЛЬ, МАТЕРІ, ВОЇНІВ І ПРОЩЕННЯ

Свято Покрови нагадує кожному про молитовне заступництво Божої Матері за людський рід і є храмовим святом багатьох міст і сіл України. Завдяки козацтву виник новий тип Ікони – "Козацька Покрова", де під омофором Богородиці зображаються українські єрархи, гетьмани і козаки. На хоругвах січовики також любили зображувати Покрову Богородиці, розпростерту над козаками... Недаремно сьогодні багато сіл носять назви " Покровка"," Покровське"," Новопокровка"…

Стало добрим звичаєм побувати 14 жовтня на Службі Божій, прикрасити домашню ікону Богоматері, згадати родичів чи знайомих, які пішли в похід, змушені десь воювати, боронячи Вітчизну, і помолитися за них.

"Радуйся, стовпе непохитний Церкви Xристової; радуйся, держави нерушима стіно; радуйся, бо через Тебе досягаються перемоги; радуйся, бо через Тебе падають вороги; радуйся, тіла мого зцілення: радуйся, душі моєї спасіння. Радуйся, Невісто Неневісная!" – співають православні християни в акафісті свята.

Не дивно, щодо Богородиці зверталися у важкі хвилини різні покоління воїнів. Зверталися матері, бабусі й усі, хто відчував найсильніший розпач – Церква вчить, що Діва Марія заступається і за найзапеклішого грішника. У візантійському апокрифі "Ходіння Богородиці по муках" вона допомагає навіть засудженим на вічні тортури пекла.
Пресвята Богородиця завжди була взірцем смиренної і великодушної матері, що повсякчас молиться за своїх дітей і завжди приймає Божу волю. Цей взірець віками надихає на християнські подвиги інших матерів.
Покрова Пресвятої Богородиці – безумовно, велике материнське свято, адже, звертаючи свої молитви до Матері Ісуса, наші предки віддавали себе, свою родину і Батьківщину під непереможну Покрову Богоматері.

Легенди, міфи, перекази

У цей день, за переказами, більше ніж 11 сторіч тому дружинники-русичі князя Аскольда ще язичниками брали штурмом православну святиню – Константинополь. Молитовне єднання греків у щирому зверненні по допомогу до Пречистої Діви Марії породило чудо: Богородиця явилася вірним з молитвою за них і накрила їх покровом (омофором) своїм, роблячи непереможними. Зло відійшло з поразкою не тільки від Божого міста, але й од русичів, яких чудо повернуло обличчям до істинного Бога. Дружинники повернулися на Русь-Україну вже християнами. Аскольд став першим руським князем-християнином, збудував церкву, й чимало русичів тоді прийняли в серце Христа й були охрещені.

Інша легенда переповідає, як у десятому столітті на Візантію напали сарацини (араби). У Влахернській церкві, на околицях Царгороду, саме відбувалась служба Божа. Прихожани почали просити в Бога допомоги, і двом з них, святим Андрію Юродивому та його учневі Єпіфанію, явилась Пречиста Марія, яка, долучившись до спільної молитви, зняла з голови покривало (омофор) і розпростерла над ними. Греки перемогли.

Після хрещення Київської Русі грецькими священиками за Володимира Великого визволення Богородицею християн Царгороду стало великим святом, а київські князі брали ікону "Покрови" у військові походи. Згодом Богородичні чудеса з'явилися і в нашій історії. Достатньо згадати, як Пречиста Діва врятувала Почаївський монастир від нападу турків. Молитовні звернення русичів до Богородиці стали особливо ревними за князя Ярослава Мудрого, який "віддав Україну під покров Пречистої Діви".

Народні звичаї

Свято Покрови увібрало й чимало народних звичаїв. Вважається, що до Покрови слід завершити усі польові роботи, коли зібраний і засипаний у комори урожай, а поля засіяні озиминою. Учні саме тоді вперше йшли до школи, беручи горщик пшоняної каші, щоб наука не йшла в ліс".

За станом погоди на Покрову дехто "передбачав", якою буде зима: якщо вітер з півночі, то зима буде холодною, якщо з півдня – теплою. Коли не випаде сніг, то не буде його і в листопаді, якщо журавлі ще не відлетіли у вирій, то холод притримається. Покрова багата й на прислів'я і приказки: хто лежить до Покрови, то продасть усі корови; до Покрови молока давали корови, а після Покрови пішло молоко в роги корові; хто сіє по Покрові, той буде виводити взимі по корові...

У цю пору всі масово одружувалися. Після 14 вересня починалися сватання, й після всіх обрядових дійств молоді, попросивши благословення Богородиці ставали на шлюбний рушничок. Неодружені дівчата на Покрову особливо старанно просили Богородицю про омріяне заміжжя: "Свята Мати, Покровонько, накрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не залишалась дівкою", "Свята Мати, Покровонько, покрий землю сніжком, а мене, молодую, хустиною". Заміжні ж просили ласки у своєї заступниці, аби подружнє життя було щасливим.
По Покрові – то і по теплові. У цей день традиційно вперше затоплювали у печі. Використовували дрова з вишні чи яблуні Водночас приказувалии "Свята Покрова, покрий нашу хату теплом, а господаря добром".

День козацтва

Не менше це свято вшановували й козаки. Певно, не випадково 14 жовтня святкують і День козацтва. У новому січовому таборі найперше будували Покровську церкву, а для воєнних походів використовували її похідний варіант з іконою Пресвятої Покрови. Перед важливою подією чи походом козаки завжди молилися своїй святій покровительці. У покровські дні запорожці обирали нового отамана.

Чи не більшість церков у козацькій державі зводили на честь Богородиці. Їх будували у селах, на слободах, у центрах паланок, на всіх річках. Навіть в урочищі Кагальник, де Дон упадає в Азовське море, була похідна церква Покрови. Звичайно, що все робилося руками й коштами козаків: теслярські й малярські роботи дорогоцінні ризи, ікони, бані й дзвони. Зодчі церков мали найбільшу шану в січовому товаристві, вирізняючись побожністю й мудрістю.
Січові церкви підпорядковувалися тільки Києво-Межигірському Спасо-Преображенському монастиреві, який "постачав" козакам духівників, натомість вояки, доживши до старості, заповідали своє добро монастирю, а самі часто йшли туди послушниками.

Прийде Покрова – зареве дівка, як корова

Вважалося, що оселя, утеплена до Покрови, краще зберігатиме тепло взимку. Тому господині до свята підмазували та підбілювали свої хати, а вдосвіта робили перше пропалювання печі, бо тоді протягом холодів тепло буде добре триматися в печі оселі. Щоб хата не була вогкою, то в ночі ритуально спалювали кізяка, а по кутках горища клали шматки дернини (вирізаної трави з землею) корінням догори. З тих же мотивів, щоб Покрова опікувалася домом, в цей день освячували оселі свяченою водою та празниковою свічкою, а також вселялися в нову хату й справляли новосілля.

Для того, щоб усі домочадці були протягом року здоровими, старша господиня брала вишитого рушника з-над Богородичної ікони й розвішувала його над вхідними дверима.
Тоді як попередній період від Пречистої до Покрови був часом сватання, то з 14 жовтня наставала весільна пора. В народі жартували: "Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а прийде Покрова – зареве дівка, як корова". Пора одружень в українських селах тривала практично аж до початку Різдвяного посту.